поломити
ПОЛОМИТИ, ломлю, ломиш; мн. поломлять; док., перех., розм. Те саме, що поламати. Левко люто вишарпнув батога, об коліно поломив пужак на дрібні цурпалки, кинув їх під ноги ошелешеного батька (Стельмах, І, 1969, 545); Але він [Атта Троль] в сю мить лагідний, І не має він бажання Поломити гарну рожу, Поки буря не зломила (Л. Укр., IV, 1954, 194); Упирав би [панотець] в Івана, що він їхав через ліс навмисне на те, аби поломити віз (Март., Тв., 1954, 221); Але ж бо я поломила матусину волю, Тепер же я проклинаю свою лиху долю (Чуб., V, 1874, 249); * Образно. Та зла доля, темна сила поломила дужі крила... (У. Кравч., Вибр., 1958, 277); // безос. Дараби повбивало в берег, покрутило, поломило, порозтріпувало (Хотк., II, 1966, 409).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | поломлю | поломимо |
2 особа | поломиш | поломите |
3 особа | поломить | поломлять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | поломив | поломили |
Жіночий рід | поломила | |
Середній рід | поломило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | поломімо | |
2 особа | поломи | поломіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | поломивши |