поминальник
ПОМИНАЛЬНИК, а, ч. 1. Книжечка або зошит із списком імен для поминання їх у церкві. Хто його зна, де він брав ті прізвища! Неначе зумисне позаписував їх у своєму дурному поминальникові (Н.-Лев., IV, 1956, 312).
2. розм. Учасник поминок. З кладовища поверталися сумними табунцями, стиха розмовляючи. Поминальників було небагато, всі вмістилися за одним столом (Мушк., День.., 1967, 148); Коло поминальників роїлася дітвора. Одного [хлопця].. привели до столу. - Оце сиротинка (Довж., III, 1960, 388).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | поминальник | поминальники |
Родовий | поминальника | поминальників |
Давальний | поминальникові, поминальнику | поминальникам |
Знахідний | поминальник, поминальника | поминальники, поминальників |
Орудний | поминальником | поминальниками |
Місцевий | на/у поминальнику | на/у поминальниках |
Кличний | поминальнику | поминальники |