попошуміти
ПОПОШУМІТИ, мить, док., розм. Шуміти тривалий час; // безос., у сполуч. із сл. у голові, у вухах. Відчувати шум внаслідок хворобливого стану. Проти четвертого дня уночі, слухаю, стогне на печі матуся моя. А тієї ночі нездорово так було й мені: попошуміло в ушах, у голові; учадів ще вдень (Тесл., З книги життя, 1949, 81).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | попошуму | попошумимо |
2 особа | попошумиш | попошумите |
3 особа | попошумить | попошумать |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | попошумів | попошуміли |
Жіночий рід | попошуміла | |
Середній рід | попошуміло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | попошумімо | |
2 особа | попошуми | попошуміть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | попошумівши |