посполиті
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | посполиті | |
Родовий | посполитих | |
Давальний | посполитим | |
Знахідний | посполиті | |
Орудний | посполитими | |
Місцевий | на/у посполитих | |
Кличний | посполиті |
посполитий
ПОСПОЛИТИЙ, а, е. 1. іст. На Україні до Народно-визвольної війни 1648 - 1654 рр. та в перші роки після неї - належний до міщан або до селянства, згодом, у другій половині XVII - XVIII ст., - належний до селян. Почали жовніри.. беззаконні окорми і напитки од людей вимагати, жінок та дівчат козачих, міщанських і посполитих безчестити і мордовати [мордувати] (П. Куліш, Вибр., 1969, 51).
Посполите рушення - у феодально-кріпосницькій Польщі XIII - XVIII ст. - загальне ополчення шляхти. [Матушка гуменя:] А, проте, і наші вороги не дрімають. Король повелів посполите рушення збирати та вдарити на заступників віри нашої (Мирний, V, 1955, 75); Турецько-татарські напади зустрічали слабий опір з боку польського і литовського урядів. Найманих військ, які в той час почали замінювати посполите рушення (шляхетське ополчення), було недосить (Іст. УРСР, І, 1953, 147); Посполиті селяни - загальна назва селян Лівобережної і Слобідської України в другій половині XVII - XVIII ст.; Річ Посполита - офіційна назва польської феодальної держави від часів Люблінської унії 1569 р. до 1795 р. Затіпалось розшматоване тіло Речі Посполитої, як тіпається індик після того, як голова одрубана (Мирний, І, 1949, 186).
2. у знач. ім. посполиті, тих, мн. (одн. посполитий, того, ч.; посполита, тої, ж.), заст. Селяни. [Ткаля:] Принцеса ж мусить бути до кінця [турніру], щоб найгіднішого надгородити своїм вінцем. [Швачка:] Велика честь лицарству! Колишня босоніжка, посполита, і стану подлого [підлого] і роду незначного, судити має гідності лицарські (Л. Укр., II, 1951, 190); За смерть хлопа пан хіба що сорок гривен заплатить, а спричинися до цього посполитий чи козак, то й життям не відкупиться (Панч, Гомон. Україна, 1954, 32); В 1640 р. слуги князя Заславського вчинили наїзд на Пилипівську буду Тишкевича, розгромили її, а посполитих, підсусідків і челядь будну з усім їх майном пов'язали і перегнали в буду Заславського (Іст. УРСР, І, 1953, 211); // Некозацьке населення Запоріжжя часів Нової Січі (1734 - 1775 рр.). - Як старшина з гетьманом розпорядила [розпорядилася], так і зосталось. Давай посполитий до скарбу і подачку од диму, давай і підводу, і греблі по шляхах гати, а козак, бач, нічого того й не знає (П. Куліш, Вибр., 1969, 118).
3. заст., рідко. Звичайний. Як часто все починається з маленького, зовсім буденного й посполитого слівця! (Загреб., Шепіт, 1966, 216).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | посполитий | посполиті |
Родовий | посполитого | посполитих |
Давальний | посполитому | посполитим |
Знахідний | посполитого | посполитих |
Орудний | посполитим | посполитими |
Місцевий | на/у посполитому, посполитім | на/у посполитих |
Кличний | посполитий | посполиті |
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | посполитий | посполита | посполите | посполиті |
Родовий | посполитого | посполитої | посполитого | посполитих |
Давальний | посполитому | посполитій | посполитому | посполитим |
Знахідний | посполитий, посполитого | посполиту | посполите | посполиті, посполитих |
Орудний | посполитим | посполитою | посполитим | посполитими |
Місцевий | на/у посполитому, посполитім | на/у посполитій | на/у посполитому, посполитім | на/у посполитих |