посуворілий
ПОСУВОРІЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до посуворіти. * Образно. Зберіг [Л. Первомайський] вогонь свого серця, посуворілого в боях, але по-давньому неспокійного, буремного, тривожного й люблячого (Рад. літ-во, 5, 1968, 52); // у знач. прикм. Схвильований, посуворілий, напружено ждав [воєнком], що вона відповість (Гончар, Таврія.., 1957, 469).
2. у знач. прикм. Який набрав суворого виразу (про очі, обличчя). Катя зупинилась, глянула на його посуворіле, стражденне обличчя (Коз., Вибр., 1947, 71).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | посуворілий | посуворіла | посуворіле | посуворілі |
Родовий | посуворілого | посуворілої | посуворілого | посуворілих |
Давальний | посуворілому | посуворілій | посуворілому | посуворілим |
Знахідний | посуворілий, посуворілого | посуворілу | посуворіле | посуворілі, посуворілих |
Орудний | посуворілим | посуворілою | посуворілим | посуворілими |
Місцевий | на/у посуворілому, посуворілім | на/у посуворілій | на/у посуворілому, посуворілім | на/у посуворілих |