потаїти
ПОТАЇТИ, аю, аїш, док., перех. і без додатка. 1. Приховати, утаїти що-небудь від інших. Сором казати, а гріх потаїти (Номис, 1864, № 3175); - Гляди лишень, чи все сьому правда і чи не потаїла ти чого? (Кв.-Осн., II, 1956, 60); // Не показати своїх почуттів, ставлення до кого-небудь. Горда молодість не могла потаїти своїх почуттів. Уляна дивилася на комісара Шредера з неприхованим презирством (Довж., І, 1958, 292); // Не викрити, не виказати кого-небудь. Потаїти ворогів.
Не потаю, перев. у знач. вставн. сл. - скажу одверто, признаюсь по щирості, не криючись. [Батура:] Не потаю, і мені ви допоможете ще глибше відчути душу Наталії Микитівни (Корн., II, 1955, 252).
2. розм., заст. Таємно привласнити щось. Дивиться Олексій Іванович на ту білу та пухку руку й дума: «Та й чесна яка душа в сієї Марини! Друга потаїла б гроші, сказала б - десь закотилися, а вона - ні... Чесна душа!» (Мирний, IV, 1955, 232).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | потаю | потаїмо |
2 особа | потаїш | потаїте |
3 особа | потаїть | потаять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | потаїв | потаїли |
Жіночий рід | потаїла | |
Середній рід | потаїло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | потаїмо | |
2 особа | потаї | потаїть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | потаївши |