похитати
ПОХИТАТИ, аю, аєш, док. 1. перех. і неперех. Хитати якийсь час; хитнути кілька разів. Вітер віє, повіває, Що гілками похитає, То жолуді ті, мов град, Густо з конарів летять (Фр., XIII, 1954, 437); - Признавайсь, - каже суддя, - бери третину [грошей], а останні верни братам; а не вернеш, то ми й самі допитаємось; та ще й на шибениці похитаємо! (Стор., І, 1957, 42).
Похитати головою - кілька разів хитнути головою на знак заперечення, несхвалення і т. ін. Запорожці знов ізчезли [щезли], як мара. Мати й дочка думали, що в їх і справді щось недобре на думці; а Василь Невольник похитав головою (П. Куліш, Вибр., 1969, 81); Учитель докірливо похитав головою (Ю. Янов., II, 1954, 117).
2. перех., перен., рідко. Те саме, що похитнути 2. Його [Фейєрбаха] «hото hотіпі deus» [«людина людині бог»] зробило на мене великий вплив та похитало мої релігійні погляди (Коцюб., III, 1956, 286); Михайло Качан своїм бунтом похитав і зрушив з місця дикунські порядки, що вкорінились в отих непомітних хуторах (Мик., II, 1957, 21).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | похитаю | похитаємо |
2 особа | похитаєш | похитаєте |
3 особа | похитає | похитають |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | похитав | похитали |
Жіночий рід | похитала | |
Середній рід | похитало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | похитаймо | |
2 особа | похитай | похитайте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | похитавши |