пригожий
ПРИГОЖИЙ, ПРИГОЖ, а, е. 1. нар.-поет. Те саме, що гожий 1. - Балабуха чоловік вчений, пригожий, має вже парафію (Н.-Лев., III, 1956, 54); Пригож мій дядько, Радя Локотош. У нього зір - як зорі в морі (Сос., II, 1958, 347); На козаку й рогожа пригожа (Номис, 1864, № 786); // у знач. ім. пригожий, жого, ч.; пригожа, жої, ж. Гарна, вродлива людина. Ой, з-за гори вітер віє, Там пригожий жито сіє, Ой, там ходить чумак гожий Та на личеньку кращий рожі (Укр. лір. пісні, 1958, 539).
2. розм. Те саме, що гожий 3. Вона привикла дома, що її батько про все старався.. Коли ж вийшла за панотця, переконалася, що її муж ні до чого не пригожий (Март., Тв., 1954, 355); Я не вірю, що пригож Нам лиш мажор, а сум кінчається (Бичко, Простота, 1963, 66); // Відповідний для чого-небудь. В неділю я не мав пильної роботи, ходив по лісі, лежав у холодку та думки думав, і вернувся вечором додому в настрої, дуже пригожім до писання поезій (Мак., Вибр., 1954, 141); // Зручний (про момент, час і т. ін.). Мотря цілий вечір водить за нею напруженими очима і вичікує пригожого моменту, щоб одверто поговорити з сестрою (Вільде, Пов. і опов., 1949, 220).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | пригожий | пригожа | пригоже | пригожі |
Родовий | пригожого | пригожої | пригожого | пригожих |
Давальний | пригожому | пригожій | пригожому | пригожим |
Знахідний | пригожий, пригожого | пригожу | пригоже | пригожі, пригожих |
Орудний | пригожим | пригожою | пригожим | пригожими |
Місцевий | на/у пригожому, пригожім | на/у пригожій | на/у пригожому, пригожім | на/у пригожих |