проговорювати
ПРОГОВОРЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРОГОВОРИТИ, ворю, вориш, док . 1. перех. і без додатка. Те саме, що виголошувати 2. Жебрак .. проговорює : «За ваше здоров'є [здоров'я] ..» (Хотк., II, 1966, 24); І брат з братом обнялися І проговорили Слово тихої любові Навіки і віки! (Шевч., І, 1951, 263); // Вимовляти, говорити певним чином. Не сподівавсь ніхто, що Олексій так твердо проговорив старосвітське слово, хоч і тремтіло трохи в його голосі (П. Куліш, Вибр., 1969, 291); Його думки були далеко, дуже далеко, він проговорив кілька слів ніби румунською мовою й знов загубив пам'ять (Ю. Янов., II, 1958, 53); // перен., рідко. Бути, служити свідченням чого-небудь. І нема тепер нічого, Що б тобі проговорило, Як велике товариство І жило тут, і кипіло (Щог., Поезії, 1958, 259).
2. тільки док., неперех. Говорити якийсь час. Вантажники, моряки й рибалки .. Скільки прекрасних вечорів проговорили вони зі мною (Ю. Янов., II, 1958, 16); Раптом директор стрепенувся : стільки проговоривши з Каргатом, він і досі не заїкнувся про мету свого приходу до нього (Шовк., Інженери, 1956, 74).
3. розм. Не помічати, пропускати що-небудь, захопившись розмовою. - Ти глянь! Таки щука! І добряча! От були б з тобою проговорили щуку... (Кучер, Трудна любов, 1960, 84).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | проговорюю | проговорюємо |
2 особа | проговорюєш | проговорюєте |
3 особа | проговорює | проговорюють |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | проговорюватиму | проговорюватимемо |
2 особа | проговорюватимеш | проговорюватимете |
3 особа | проговорюватиме | проговорюватимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | проговорював | проговорювали |
Жіночий рід | проговорювала | |
Середній рід | проговорювало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | проговорюймо | |
2 особа | проговорюй | проговорюйте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | проговорюючи | |
Минулий час | проговорювавши |