прохач
ПРОХАЧ, а, ч . 1. Той, хто звертається до кого-небудь, кудись із проханням. Суддя тільки що скінчив свою роботу і хтів іти обідати. Побачивши нового прохача, він дуже здивувався (Коцюб., III, 1956, 9); Прохання приймав секретар Ученого Комітету. Роздивившись документи, він похмуро глянув на прохача (Бурл., Напередодні, 1956, 42); * У порівн. Шаблій переступив з ноги на ногу, зсутулив плечі, мов звичайний прохач (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 61).
2. розм. Те саме, що жебрак 1. Ярмарок ніби загув, як роздратований рій. А серед того гудіння чую, як десь вискакує різкий голос прохача (Н.-Лев., VII, 1966, 356); Вона виймає з портмоне монетку і подає її прохачеві (Смолич, II, 1958, 12); * У порівн. [Дудар:] Ви ходили з торбою попід вікнами, як прохачі? (Мик., І, 1957, 69).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | прохач | прохачі |
Родовий | прохача | прохачів |
Давальний | прохачеві, прохачу | прохачам |
Знахідний | прохача | прохачів |
Орудний | прохачем | прохачами |
Місцевий | на/у прохачі, прохачу, прохачеві | на/у прохачах |
Кличний | прохачу | прохачі |