реготун
РЕГОТУН, а, ч., розм. 1. Той, хто любить реготати. О. Хведор був веселий, реготун (Н.-Лев., І, 1956, 116); Високого зросту, станкий, бравий, широкоплечий, як з заліза збитий [Максим], а до того ще й меткий, як заєць, співун, реготун... (Мирний, І, 1949, 213).
2. Уживається як прикладка до назви птахів родини чайок або як назва цих птахів. Раптом в одному боці почувся наче сміх, наче крик.. По довгій хвилині здогадався, що це кричать чайки-реготуни (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 268).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | реготун | реготуни |
Родовий | реготуна | реготунів |
Давальний | реготунові, реготуну | реготунам |
Знахідний | реготуна | реготунів |
Орудний | реготуном | реготунами |
Місцевий | на/у реготуні, реготунові | на/у реготунах |
Кличний | реготуне | реготуни |