розбунтований
РОЗБУНТОВАНИЙ, а, е, розм., рідко. Який дуже схвилювався, розтривожився від чого-небудь; схвильований; // Який зняв бунт (див. бунт1). Йому, Оленчукові, завдячує він тепер своїм життям. Мабуть, сама доля послала йому в розбунтованій Чаплинці колишнього його підлеглого з чабанською гирлигою із-за купи кураю! (Гончар, II, 1959, 61).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | розбунтований | розбунтована | розбунтоване | розбунтовані |
Родовий | розбунтованого | розбунтованої | розбунтованого | розбунтованих |
Давальний | розбунтованому | розбунтованій | розбунтованому | розбунтованим |
Знахідний | розбунтований, розбунтованого | розбунтовану | розбунтоване | розбунтовані, розбунтованих |
Орудний | розбунтованим | розбунтованою | розбунтованим | розбунтованими |
Місцевий | на/у розбунтованому, розбунтованім | на/у розбунтованій | на/у розбунтованому, розбунтованім | на/у розбунтованих |