розгніваний
РОЗГНІВАНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до розгнівати.
2. у знач. прикм. Який розгнівався, розсердився. Хвиля розгніваних людей попливла до терема (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 118); Созоненко значуще підморгнув іншим гостям, і вони, окрім розгніваного Січкаря, заметушилися біля Фесюка (Стельмах, II, 1962, 112); // Який виражає гнів, сповнений гніву. Передо мною стояв літній чоловік, мабуть якийсь учитель, з розгніваним обличчям (Сміл., Сашко, 1957, 6); Остап кинув розгніваний погляд на сина (Горд., II, 1959, 206); - Тюльпане, де ти? - гукнув з темряви розгніваний хлоп'ячий голос. - Тюльпаном, очевидно, звали коня (Дмит., Обпалені.., 1962, 53); - Ми мужньо йшли по вашому шляху, ми буряним, розгніваним ударом фашистську напасть знищили лиху, розвіяли... (Гонч., Вибр., 1959, 216).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | розгніваний | розгнівана | розгніване | розгнівані |
Родовий | розгніваного | розгніваної | розгніваного | розгніваних |
Давальний | розгніваному | розгніваній | розгніваному | розгніваним |
Знахідний | розгніваний, розгніваного | розгнівану | розгніване | розгнівані, розгніваних |
Орудний | розгніваним | розгніваною | розгніваним | розгніваними |
Місцевий | на/у розгніваному, розгніванім | на/у розгніваній | на/у розгніваному, розгніванім | на/у розгніваних |