розгублювати
РОЗГУБЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗГУБИТИ, гублю, губиш; мн. розгублять: док., перех. 1. Втрачати все або багато чого-небудь, ненароком, через неуважність або від страху гублячи, розкидаючи, залишаючи і т. ін. в різних місцях. Квітки ти свої розгубила по дорозі (П. Куліш, Вибр., 1969, 274); Ми ходили по гриби, Зайчика злякались, Поховались за дуби, Розгубили всі гриби (Воронько, Коли вирост. крила, 1960, 23); - Дівчино, де твоє намисто?.. Хто розгубив його між трав?.. (Сос., II, 1958, 300).
@ Жданки розгубити див. жданки; Мовби (немов, ніби і т. ін.) розгубив (розгубила і т. ін.) хто що - хтось має розпачливий, сумний вигляд. Йшли вони до суду пізнього ранку. Василь - попереду, мати - позаду. Голову хилила низько, мовби щось розгубила й тепер визбирувала по дорозі (Мушк., Серце.., 1962, 303).
2. перен. Частково або повністю втрачати які-небудь фізичні особливості, моральні якості і т. ін. На нього цитькають за грубе слово, і він зразу ж розгублює свою сміливість, винувато кліпає круглими очима (Стельмах, 1, 1962, 391); Сірий ранок стояв похмурий, увесь у зморшках, як дід, що все вже бачив і розгубив надії (Коцюб., II, 1955, 178); Пройшли літа, а ти не розгубила Ні серця жар, ні щирість почуття (Дмит., Київські кручі, 1962, 67).
Розгублювати (розгубити) розум (тяму і. т. ін. ) - втрачати здатність діяти обдумано, розважливо. На те лихо неначе розум розгубив він на порозі при зустрічі з графинею (Ле, Наливайко, 1957, 30); Розгублювати (розгубити) слова - забувати про те, що хотілося сказати. - А чого ж ти тут, біля хвіртки? - до решти розгублює [Роман] ті слова, якими не раз думалось зустріти дівчину (Стельмах, І, 1962, 611).
3. перен. Занедбувати молоде життя (літа, вік, молодість), передчасно старіти. - То тобі, дитино моя, не розвиднялося й досі... Блукаєш по чужих людях, молоді літа, силу розгублюєш по чужих стернях... (Головко, І, 1957, 256); - Не в грошах щастя, Маріє, не в грошах... Та я не знав, і ми розгубили молодий вік... Тепер не доженемо, не позбираємо... (Ірчан, II, 1958, 316); І незчувся, як рік за роком змарнував, розгубив [Андрій] по чужих борознах свою молодість... (М.Ол., Чуєш.., 1959, 23).
4. Поступово втрачати кого-небудь. Голубенко тепер мало з ким розмовляв, уникав бодай з ким зустрічатися, розгубив своїх товаришів і все частіше залишався в своєму кабінеті (Епік, Тв., 1958, 200); Арсен добре знав, що, вийшовши заміж, Тася розгубила шкільних подруг, а нових у неї не було (Дмит., Розлука, 1957, 37).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | розгублюю | розгублюємо |
2 особа | розгублюєш | розгублюєте |
3 особа | розгублює | розгублюють |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | розгублюватиму | розгублюватимемо |
2 особа | розгублюватимеш | розгублюватимете |
3 особа | розгублюватиме | розгублюватимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | розгублював | розгублювали |
Жіночий рід | розгублювала | |
Середній рід | розгублювало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | розгублюймо | |
2 особа | розгублюй | розгублюйте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | розгублюючи | |
Минулий час | розгублювавши |