розчулений
РОЗЧУЛЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до розчулити. Розчулені прощанням з рідними, односельчани довго їхали мовчки (Тют., Вир, 1964, 281); Василь розчулений добрістю матері, йому кортить, як колись у дитячі роки, пригорнутися до її щоки (Д. Бедзик, Плем'я.., 1958, 19).
2. у знач. прикм. Приємно схвильований, зворушений. Дідусь схопив руку старшого лейтенанта, гаряче тиснув її, заволоженими очима дивився в обличчя. Розчулений офіцер не знав, що сказати, а лише бурмотів щось невиразне на зразок привітання (Збан., Між.. людьми, 1955, 193); Вона подала здивованому й розчуленому хлопцеві сонну, мокру від роси троянду (Донч., III, 1956, 202); Підійшла [Марія], розчулена й схвильована, стала, мов біля сестри, що сьогодні одружується, простягла до рожево-білого цвіту смугляві руки (Цюпа, Назустріч.., 1958, 433); // Який виражає схвильованість, зворушеність. Розчулений погляд; // Сповнений схвильованості, зворушеності. Пізно вночі Тимко випустив свого постояльця. - Ну, спасибі, ніколи не забуду,- пошепки говорить Джмелик розчуленим голосом (Тют., Вир, 1964, 273); У його голосі бриніли розчулені нотки, мова його була повита м'яким ліричним серпанком (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 220); Він таки ходив на ту секцію.. і писав про Мар'яну свої безнадійні, розчулені вірші (Гончар, Людина.., 1960, 50); Старики прислали такого розчуленого листа, що дочці навіть залоскотало в горлі від радощів (Коп., Дуже добре, 1937, 28).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | розчулений | розчулена | розчулене | розчулені |
Родовий | розчуленого | розчуленої | розчуленого | розчулених |
Давальний | розчуленому | розчуленій | розчуленому | розчуленим |
Знахідний | розчулений, розчуленого | розчулену | розчулене | розчулені, розчулених |
Орудний | розчуленим | розчуленою | розчуленим | розчуленими |
Місцевий | на/у розчуленому, розчуленім | на/у розчуленій | на/у розчуленому, розчуленім | на/у розчулених |