розчулено
РОЗЧУЛЕНО. Присл. до розчулений 2. Іван Петрович зробив крок наперед і розчулено обійняв високого козака за плечі (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 42); Заспівував хтось тонко, дзвінко, розчулено (Збан., Єдина, 1959, 313); Вона подала свою широку, чоловічу руку, і очі її розчулено заблищали (Тют., Вир, 1964, 155).