розшалілий
РОЗШАЛІЛИЙ, а, е, діал. Який розбушувався. По селах, по хатах.. йде шум не легший, як оцей шум розшалілої природи (Фр., VIII, 1952, 7); // Розлютований, лютий. Довбуш миттю зважив, якою зброєю краще буде зустріти розшалілого звіра (Гжицький, Опришки, 1962, 205); Якби сам біг [Микола] десь під кулями з розшалілими очима, то не згадував би, певно, ні батька, ні куль, ні свого страху (Загреб., Шепіт, 1966, 26).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | розшалілий | розшаліла | розшаліле | розшалілі |
Родовий | розшалілого | розшалілої | розшалілого | розшалілих |
Давальний | розшалілому | розшалілій | розшалілому | розшалілим |
Знахідний | розшалілий, розшалілого | розшалілу | розшаліле | розшалілі, розшалілих |
Орудний | розшалілим | розшалілою | розшалілим | розшалілими |
Місцевий | на/у розшалілому, розшалілім | на/у розшалілій | на/у розшалілому, розшалілім | на/у розшалілих |