рубцьований
РУБЦЬОВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до рубцювати. На крайній східець ганку став рослий Палійчук, підняв угору велику, вогнем і залізом печену та рубцьовану руку, і навколо почав стихати гомін (Стельмах, І, 1962, 625); // у знач. прикм. Ще нили рани, і навіть ремені баянів давили боляче рубцьовані плечі (Цюпа, Назустріч.., 1958, 236).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | рубцьований | рубцьована | рубцьоване | рубцьовані |
Родовий | рубцьованого | рубцьованої | рубцьованого | рубцьованих |
Давальний | рубцьованому | рубцьованій | рубцьованому | рубцьованим |
Знахідний | рубцьований, рубцьованого | рубцьовану | рубцьоване | рубцьовані, рубцьованих |
Орудний | рубцьованим | рубцьованою | рубцьованим | рубцьованими |
Місцевий | на/у рубцьованому, рубцьованім | на/у рубцьованій | на/у рубцьованому, рубцьованім | на/у рубцьованих |