самоправець
САМОПРАВЕЦЬ, вця, ч. Людина, яка діє, поводиться самовільно, порушує законний порядок, вирішуючи які-небудь справи; свавілець. Молодий баштанник був собі чоловік веселий та гордий та щасливий та немилостивий - себелюбець і самоправець (Вовчок, І, 1955, 309).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | самоправець | самоправці |
Родовий | самоправця | самоправців |
Давальний | самоправцеві, самоправцю | самоправцям |
Знахідний | самоправця | самоправців |
Орудний | самоправцем | самоправцями |
Місцевий | на/у самоправці, самоправцеві | на/у самоправцях |
Кличний | самоправцю | самоправці |