синаш
СИНАШ, а, ч. Зменш.-пестл. до син 1, 3, 6. Хотіла мати навік розлучити, Дала синашу меду-вина пити (Кост., І, 1967, 111); З міста прибігло незвичайно збуджене, аж мокре хлоп'я - синаш Крихточки (Ваш, Надія, 1960, 215); - Що ж ти, синашу, сирота, чи так безталанний? (Свидн., Люборацькі, 1955, 207); Дід якось після сходки на дубках отут за двором при всіх сказав Семенові: - Молодця [молодець], Семен! Бідняк, за бідняків і дбаєш. Молодця, синашу! (Головко, І, 1957, 110).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | синаш | синаші |
Родовий | синаша | синашів |
Давальний | синашеві, синашу | синашам |
Знахідний | синаша | синашів |
Орудний | синашем | синашами |
Місцевий | на/у синаші, синашу, синашеві | на/у синашах |
Кличний | синашашу | синаші |