сколювати
СКОЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., СКОЛОТИ, сколю, сколеш, док., перех. 1. Скріплювати, з'єднувати що-небудь гострим предметом. Сколюючи шпильками своє розпушене і золотаве волосся, вона повернулася до мене (Грим., Подробиці.., 1956, 12); Вона голкою сколола пазуху сорочки й замотала на ній нитку (Чорн., Потік.., 1956, 4).
2. Заподіювати собі рани гострим предметом у багатьох місцях. Ухопився [Хома], хоч і руки у кров сколов, за тернові кущі і став пробі кричати!.. (Кв.-Осн., II, 1956, 250); На цій землі ще ніхто не зміг Дійти до квітів, не сколовши ніг (Мисик, Біля криниці, 1967, 323); // Уражаючи кого-небудь чимсь гострим, наносити рани в багатьох місцях. - Я коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена. Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами (Укр.. казки, 1951, 39); - Кажуть, геть чисто штиками скололи [Тесленка]! - додав хтось. - А хіба ж вони [гайдамаки] люди! Звірюки! (Головко, II, 1957, 615).
3. Колючи, відділяти, знімати з поверхні шар чого-небудь. На тротуарах сколювали ломиками кригу мовчазні суворого вигляду чоловіки (Перв., Материн.. хліб, 1960, 90); Вздовж лави просувається робочий орган струга з набором різців. Він сколює стрічку вугілля і відвалює його на прокладений тут же конвейєр (Рад. Укр., 4.VI 1961, 2).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | сколюю | сколюємо |
2 особа | сколюєш | сколюєте |
3 особа | сколює | сколюють |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | сколюватиму | сколюватимемо |
2 особа | сколюватимеш | сколюватимете |
3 особа | сколюватиме | сколюватимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | сколював | сколювали |
Жіночий рід | сколювала | |
Середній рід | сколювало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | сколюймо | |
2 особа | сколюй | сколюйте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | сколюючи | |
Минулий час | сколювавши |