сконання
СКОНАННЯ, я, с. 1. Дія за знач. сконати. В Самсона знову уступила В останній час перед сконанням Незмірная, нелюдська сила (Л. Укр., І, 1951, 339).
2. Смерть із страшними муками. - О-ох!.. Де та смерть моя ділась!.. - Нема на вас сконання! не дають спати... - сердито бурчить невістка, і лавка скрипить під нею (Коцюб., II, 1955, 272).
До сконання - до смерті. Квітки й поцілунки, краса й раювання Життя хай сповняють тобі до сконання (Гр., І, 1963, 91); [Убогий брат:] Дякую за шану, За гостини, частування, - Не забуду до сконання! (Олесь, Вибр., 1958, 446).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | сконання | сконання |
Родовий | сконання | сконань |
Давальний | сконанню | сконанням |
Знахідний | сконання | сконання |
Орудний | сконанням | сконаннями |
Місцевий | на/у сконанні | на/у сконаннях |
Кличний | сконання | сконання |