скорчуватися
СКОРЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., рідко, СКОРЧИТИСЯ, чуся, чишся, док. 1. Вигинатися, кривитися в корчах. Він увесь тремтів, як у трясці, скорчувався і ховався під подушкою (Мирний, І, 1954, 362); Він скорчився од болю (Коцюб., І, 1955, 407).
2. Дуже згинатися (у 2 знач.). Ой, знати, знати, Хто оженився: Скорчився, зморщився Та й зажурився (Укр.. лір. пісні, 1958, 118); Старий скорчився від морозу (Фр., II, 1950, 35); Його руки скорчилися досередини (Коб., II, 1956, 190); Під сосною лежала доросла людина, а над нею скорчився хлопчик (Баш, Проф. Буйко, 1946, 45); Два сусіди по камері сплять, мов мертві. Вони лежать скорчившись (Кол., Терен.., 1959, 281); * Образно. Темна стара церковка. Уся вона наче скорчилася від старості (Вовчок, І, 1955, 302).
@ Скорчитися в три погибелі - дуже зігнутися, згорбитися. Палажка сіла на лаві й скорчилась в три погибелі (Н.-Лев., II, 1956, 329); Янкель скорчився в три погибелі і майже боком підкотився до гайдука (Довж., І, 1958, 269).
3. Набирати певного виразу (про обличчя). Швейк так висолопив язика, що його обличчя скорчилося в кумедну гримасу, а очі самі заплющилися (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 73).
4. тільки док., розм. Вмерти, згинути. Кому нашої землі схочеться, той під нею скорчиться (Укр.. присл.., 1955, 408).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | скорчуюся | скорчуємося |
2 особа | скорчуєшся | скорчуєтеся |
3 особа | скорчується | скорчуються |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | скорчуватимуся | скорчуватимемося |
2 особа | скорчуватимешся | скорчуватиметеся |
3 особа | скорчуватиметься | скорчуватимуться |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | скорчувався | скорчувалися |
Жіночий рід | скорчувалася | |
Середній рід | скорчувалося | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | скорчуймося | |
2 особа | скорчуйся | скорчуйтеся |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | скорчуючись | |
Минулий час | скорчувавшись |