солодко
СОЛОДКО. 1. Присл. до солодкий. «Я чув колись, що у панів, Мов у царів, Срібло та золото скрізь сяє, Що буцім би пани так хороше живуть Та солодко їдять і п'ють» (Гл., Вибр., 1951, 45); Як у дружбі жити, так солодко їсти й пити! (Ів., Про бджілку.., 1959, 16); - Одно знаю, хоч не з'їм солодко і напрацююся гіренько, так ніхто мене не налає (Коцюб., І, 1955, 45); Княгиня бачила Константинополь і згадувала далекий Київ.., пригадувала, як у цей час над Дніпром.. солодко пахне спіле жито (Скл., Святослав, 1959, 135); Спросоння Юрко потягнувся й солодко позіхнув (Чорн., Визвол. земля, 1959, 227); Сурмач скручує цигарку, запалює її і солодко затягається (Ю. Янов., IV, 1959, 51); [Олена (до Бичка) :] Цілуйте мене: солодко, палко! (Кроп., І, 1958, 474); Данилко солодко заснув (Ю. Янов., II, 1958, 188); Не солодко жилося тоді Франкові, але Павлик бідував іще більше (Сам., II, 1958, 396); В гостях вона не говорила, а ніби нявкала, як кішечка, тихо, солодко, облесливо (Н.-Лев., IV, 1956, 70); Одарка солодко посміхнулась, обернулась (Панч, В дорозі, 1959, 328); Працюючи над оповіданням «Сім мішків», я ніяк не міг знайти кінцівки, - виходило дуже солодко (Донч., VI, 1957, 616).
2. у знач. присудк. сл. Про відчуття солодкого смаку. [Аграфена:] Пийте, кладіть цукру хто скільки хоче, нехай нам сьогодні буде солодко (Корн., І, 1955, 171).
3. у знач. присудк. сл. Про приємні відчуття, яких зазнає хто-небудь; дуже приємно. Любила Оля сісти на санчата.. і мчати з гори у засніжений, завихрений світ. Як пашать щоки, як тобі жарко, і страшно, і солодко, і прекрасно! (Чаб., Шляхами.., 1961, 26); За день Іван добре стомився біля паровоза, але на душі у нього було солодко від задоволення своєю працею (Чорн., Визвол. земля, 1959, 159).
4. у знач. присудк. сл., перев. із част. не. Про стан достатку, забезпеченості, задоволення чим-небудь і т. ін.; добре. [Чирва:] Хіба йому на заводі солодко? (Мик., І, 1957, 57); - От що, небоже, їдь ти, мабуть, у Новосельці.. Візьмеш моїх пару коней, бо і їм тут не солодко. Того й дивись, що ноги протягнуть (Добр., Очак. розмир, 1965, 181).
солодка
СОЛОДКА, и, ж. Багаторічна рослина родини бобових, корінь якої використовують у промисловості та медицині; локриця. Солодка, солодець (Clycyrrniza) - рід багаторічних трав'янистих рослин родини бобових (Укр. с.-г. енц., III, 1972, 231).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | солодка | солодки |
Родовий | солодки | солодок |
Давальний | солодці | солодкам |
Знахідний | солодку | солодки |
Орудний | солодкою | солодками |
Місцевий | на/у солодці | на/у солодках |
Кличний | солодко | солодки |