сонцепоклонник
СОНЦЕПОКЛОННИК, а, ч. Той, хто поклоняється сонцю і всьому прекрасному на землі. Молода поезія.. прийняла з рук співців Жовтня В. Чумака й П. Тичини пафос революційного романтизму, од рук великого філософа і сонцепоклонника М. Рильського успадкувала заповіт мудрості (Вітч., 3, 1967, 154); // рідко. Той, хто поклоняється Сонцю як божеству.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | сонцепоклонник | сонцепоклонники |
Родовий | сонцепоклонника | сонцепоклонників |
Давальний | сонцепоклонникові, сонцепоклоннику | сонцепоклонникам |
Знахідний | сонцепоклонника | сонцепоклонників |
Орудний | сонцепоклонником | сонцепоклонниками |
Місцевий | на/у сонцепоклоннику, сонцепоклонникові | на/у сонцепоклонниках |
Кличний | сонцепоклоннику | сонцепоклонники |