сотник
СОТНИК, а, ч. 1. На Україні в XVI-XVIII ст.- особа, яка очолювала сотню (у 5 знач.), обиралася спочатку козаками, а згодом призначалася гетьманом або царем. На чолі сотні стояв сотник, якого обирало козацьке населення полку або призначав гетьман, а іноді й полковник (Іст. УРСР, І, 1953, 275); Пишними рядами Виступають отамани, Сотники з панами І гетьмани (Шевч., І, 1963, 74); Охороняючи гурт людей од яничарів, полягли усі до одного козаки сотника Петра Недолі (Стельмах, І, 1962, 175).
3. Особа офіцерського чину в козачих військах дореволюційної Росії та контрреволюційних формуваннях періоду громадянської війни. З Кам'янця-Подільського - останньої резиденції «головного отамана військ України» Симона Петлюри - крізь лінію фронту пробиралися підполковник політичного відділу Кіндрат Погиба і сотник Данило Підіпригора (Стельмах, II, 1962, 47); Троє петлюрівських старшин - полковник, сотник і хорунжий - були зодягнені в барвистий.. одяг (Смолич, V, 1959, 262).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | сотник | сотники |
Родовий | сотника | сотників |
Давальний | сотникові, сотнику | сотникам |
Знахідний | сотника | сотників |
Орудний | сотником | сотниками |
Місцевий | на/у сотнику, сотникові | на/у сотниках |
Кличний | сотнику | сотники |