спокусливий
СПОКУСЛИВИЙ, а, е. 1. Здатний спокусити (у 1 знач.); заманливий, привабливий. Від них [яблук] линув до кімнати тонкий, спокусливий запах (Десняк, Десну.., 1949, 290); Я не хотів і на мить піддатися спокусливому бажанню залягти на відпочинок (Збан., Ліс. красуня, 1955, 112); - А що, Марусе, коли нам поїхати самим? - подав спокусливу думку Степан. - Невже ми не зможемо правувати кіньми? (Добр., Очак. розмир, 1965, 207).
2. Чуттєво збудливий, звабливий. Легке жіноче вбрання шелестить, напахчене спокусливою «Джіокондою» (Кач., II, 1958, 339); Він поставав перед її очима якимсь іншим, привабливим і спокусливим, як гріх... (Шиян, Баланда, 1957, 6); Аж помолодів старий і з кожним днем починав виглядати таким собі спокусливим чортом (Збан., Єдина, 1959, 357).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | спокусливий | спокуслива | спокусливе | спокусливі |
Родовий | спокусливого | спокусливої | спокусливого | спокусливих |
Давальний | спокусливому | спокусливій | спокусливому | спокусливим |
Знахідний | спокусливий, спокусливого | спокусливу | спокусливе | спокусливі, спокусливих |
Орудний | спокусливим | спокусливою | спокусливим | спокусливими |
Місцевий | на/у спокусливому, спокусливім | на/у спокусливій | на/у спокусливому, спокусливім | на/у спокусливих |