співання
СПІВАННЯ, я, с. Дія за знач. співати. Він почав передражнювати в співах.. дяка, далі вчителя. Леонід Семенович передав навіть саму вчителеву міну співання (Н.-Лев., IV, 1956, 124); Нерозлучними з нами були дві пісні. Ми не загадували їх співання собі наперед, але їх мотиви виникали раз у раз самі - як відгук на якусь пам'ятку (Смолич, День.., 1950, 102); // Звуки, утворювані цією дією. - Де ж ти був, кажу, соколе, у якому краю, що не чув мого співання, мойого [мого] одчаю?.. (У. Кравч., Вибр., 1958, 53); [Андромаха:] Я боюся іржання коней, брязкоту мечів,.. - а найгірше того смертельного співання стріл! (Л. Укр., II, 1951, 261); // Те саме, що співанка. [Петро:] А хіба сьогодня [сьогодні] співання не буде? Ми ж іще гаразд і не вивчили нової пісні (Гр., II, 1963, 499).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | співання | співання |
Родовий | співання | співань |
Давальний | співанню | співанням |
Знахідний | співання | співання |
Орудний | співанням | співаннями |
Місцевий | на/у співанні | на/у співаннях |
Кличний | співання | співання |