старожитній
СТАРОЖИТНІЙ, я, є. Який існував, жив у давні часи. У мистецтві завжди багато від дитинства. Це тонко вловив ще Маркс, говорячи про старожитніх греків (Літ. Укр., 17.Х 1969, 3); Вже античні греки та старожитні індуси користувалися дощоміром (Вітч., 1, 1974, 172); // Який виник, був створений у давні часи. - Я б вам всі ваші призбирані старожитні вази і черепи порозбивала, наколи б попала в нетерпливість (Коб., За ситуаціями, 1914, 89); // Який був поширений, прийнятний і т. ін. у давні часи. Мав методи, признаться, старожитні Тодось у садовому ремеслі (Рильський, І, 1956, 176).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | старожитній | старожитня | старожитнє | старожитні |
Родовий | старожитнього | старожитньої | старожитнього | старожитніх |
Давальний | старожитньому | старожитній | старожитньому | старожитнім |
Знахідний | старожитній, старожитнього | старожитню | старожитнє | старожитні, старожитніх |
Орудний | старожитнім | старожитньою | старожитнім | старожитніми |
Місцевий | на/у старожитньому, старожитнім | на/у старожитній | на/у старожитньому, старожитнім | на/у старожитніх |