старчиха
СТАРЧИХА, и, ж. Жінка, що старцює; жебрачка. Коло самісінького порога довгими рядками посідали на обід старці та старчихи сливе з усіх ближніх сіл (Н.-Лев., III, 1956, 8); * У порівн. Прийшла [Ганна] змучена, боса, в подертому одязі, як старчиха (Гончар, Таврія, 1952, 420); // Дуже бідна, убога жінка. [Микита:] Я не віддав би [дочку] за Колодку. Чим він надзвичайний чоловік? [Митродора:] Наша дочка не буде за ним старчихою (Сам., II, 1958, 165); - Хто мені скаже, чи не залишиться старчихою моя жінка і донька, якщо я спродамся і поїду за океан?.. (Стельмах, І, 1962, 197).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | старчиха | старчихи |
Родовий | старчихи | старчих |
Давальний | старчисі | старчихам |
Знахідний | старчиху | старчих |
Орудний | старчихою | старчихами |
Місцевий | на/у старчисі | на/у старчихах |
Кличний | старчихо | старчихи |