стряпчий
СТРЯПЧИЙ, чого, ч., іст. 1. У Російській державі з XVII століття - назва, а згодом чин деяких службових осіб, що виконували різноманітні господарські обов'язки при царському дворі. Не міг Омелько й не хотів - ані листа боярам та стряпчим показати, ані до пуття розповісти, бо ж гінцем, видима річ, був потаємним (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 517).
2. У XVIII - першій половині XIX ст. - урядовець при губернських прокурорах, що здійснював судовий нагляд у повітах Росії. Коли це на ранок - летить у Піски сам справник, летить стряпчий, летить становий (Мирний, І, 1949, 304).
3. У дореволюційній Росії з XIX ст. - особа, допущена до адвокатської практики в комерційних судах За стряпчого, як завсігди годиться, Була приставлена Лисиця... (Гл., Вибр., 1951, 43); Читання судової ухвали тривало двадцять хвилин.. Всі стояли: п'ятдесят солдатів охорони, п'ятдесят членів суду та стряпчих, п'ятдесят журналістів, п'ятдесят чотири свідки, два особистих лікарі підсудного (Смолич, VI, 1959, 339).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | стряпчий | стряпча | стряпче | стряпчі |
Родовий | стряпчого | стряпчої | стряпчого | стряпчих |
Давальний | стряпчому | стряпчій | стряпчому | стряпчим |
Знахідний | стряпчий, стряпчого | стряпчу | стряпче | стряпчі, стряпчих |
Орудний | стряпчим | стряпчою | стряпчим | стряпчими |
Місцевий | на/у стряпчому, стряпчім | на/у стряпчій | на/у стряпчому, стряпчім | на/у стряпчих |