суголосний
СУГОЛОСНИЙ, а, е. 1. Те саме, що співзвучний. Звучав ладний, суголосний хор юних голосів (Смолич, Мир.., 1958, 70); Ксеня розпитувала Олега про Харків, він охоче розповідав. Іноді вони мовкли і довго німували, суголосні з тишею і теплом липневого вечора (Голов., Тополя.., 1965, 86); Великі поети - завжди сучасники для нових поколінь, які щоразу відкривають у них нове, суголосне своїй добі (Рильський, III, 1956, 249).
2. заст. Приголосний. Наші голосні й суголосні літери [звуки] в його виходили такими твердими та шерсткими, ніби він ставив ъ перед кожною (Н.-Лев., І, 1956, 132).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | суголосний | суголосна | суголосне | суголосні |
Родовий | суголосного | суголосної | суголосного | суголосних |
Давальний | суголосному | суголосній | суголосному | суголосним |
Знахідний | суголосний, суголосного | суголосну | суголосне | суголосні, суголосних |
Орудний | суголосним | суголосною | суголосним | суголосними |
Місцевий | на/у суголосному, суголоснім | на/у суголосній | на/у суголосному, суголоснім | на/у суголосних |