сяйливий
СЯЙЛИВИЙ, а, е. 1. Який сяє, яскраво світиться. - Мені хотілося, щоби дід ще оповідав. До цієї чарівної ночі, до цих зірок вічно сяйливих, до далеких звуків пісні так підходила ця проста, злита з природою бесіда (Хотк., І, 1966, 90); Він підвів голову, і йому в око впала сяйлива, синювата зоря (Рибак, Опов., 1949, 136).
2. Який блищить, відбиваючи світло, промені. На друге плече накинутий був червоний гаптований сардак, в руках сяйливий.. топірчик, котрим легінь грався (Хотк., II, 1966, 51); - Ось воно те, що всьому дає тут життя, - промовив у задумі Валерик, задивившись на сяйливий водопад (Гончар, Таврія, 1952, 169).
3. Який виражає радість, щастя, вдоволення. Лице [у Оксани], хоч змучене, проте має в собі привабливість, в погляді сяйливому, гарячому почувається внутрішня пристрасть, прихована жага (Гончар, Бригантина, 1973, 15).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | сяйливий | сяйлива | сяйливе | сяйливі |
Родовий | сяйливого | сяйливої | сяйливого | сяйливих |
Давальний | сяйливому | сяйливій | сяйливому | сяйливим |
Знахідний | сяйливий, сяйливого | сяйливу | сяйливе | сяйливі, сяйливих |
Орудний | сяйливим | сяйливою | сяйливим | сяйливими |
Місцевий | на/у сяйливому, сяйливім | на/у сяйливій | на/у сяйливому, сяйливім | на/у сяйливих |