тишком
ТИШКОМ, присл., розм. 1. Не голосно, без шуму. Два поранені із бою До медсанбату йшли пішком І говорили між собою, Щоб не ятрити ран, тишком (Мал., Чотири літа, 1946, 30); Розмовляти тишком.
2. Потай, непомітно, крадькома. [Матрона:] Вони ще й не одно лихо тишком коять (Фр., IX, 1952, 403); Двадцять вісім літ прожив Ігор, а ніколи не носив за пазухою каменюк, ні на кого не нападав тишком (Шовк., Людина.., 1962, 313).
тишко
ТИШКО, а, ч., розм. Тиха, сумирна людина. Та й Заброда добрий тишко. Скільки разів приходив до них у госпіталь, а й натяку не подав про свою Оксану (Кучер, Голод, 1961, 35); У казармі обурювались: - От тобі й тишко, от тобі й базікало... Чкурнув з-під носа, тільки його й бачили (Збан., Сеспель, 1961, 227).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | тишко | тишки |
Родовий | тишка | тишків |
Давальний | тишкові, тишку | тишкам |
Знахідний | тишка | тишків |
Орудний | тишком | тишками |
Місцевий | на/у тишку, тишкові | на/у тишках |
Кличний | тишку | тишки |