тума
ТУМА, и, ж . 1. заст. Назва людини, в якої один із батьків турок або татарин, а другий - українець. Козак-тума зведе з ума, не буде любити (Барв., Опов.., 1902, 222); Ой козаче-тумо, горда-пишна думо! Не йме тобі мов серце віри. Мати говорила, що така в вас віра, Як на синім морі піна (П. Куліш, Вибр., 1969, 326).
2. рідко. Темна хмара. * У порівн. Стояв через поле сивий хмурний ліс, а понад тим лісом, з того краю, що приходила ніч, тумою насувала темна курява-мла (Вас., II, 1959, 143); Умерти я права не маю, А жити охоти нема, І ось - поміж людьми блукаю З нудьгою, мов тая тума (Дн. Чайка, Тв., 1960, 278).
3. перен. Про похмуру, мовчазну людину. - Якийсь нелюдний [Чіпка], неговіркий, якась тума з його... (Мирний, І, 1949, 147); // перев. тумою. Про людину в похмурому, пригніченому настрої. Роман сидів тумою біля столу й дивився.. в темний куток (Панч, II, 1956, 404).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | тума | туми |
Родовий | туми | тум |
Давальний | тумі | тумам |
Знахідний | туму | туми, тум |
Орудний | тумою | тумами |
Місцевий | на/у тумі | на/у тумах |
Кличний | тумо | туми |