тупіт
ТУПІТ, поту, ч. Звуки від ударів ніг об землю, підлогу тощо при ходьбі, бігові і т. ін., а також самі ці удари. Кінський тупіт завмирав удалині і врешті зовсім затих (Коцюб., І, 1955, 346); Знову заграла музика й знову задуділа долівка від тупоту п'яних ніг (Хотк., І, 1966, 64); Хтось - чула - гнався, кричав хтось. Уже й на вигоні вона, а ззаду тупіт чобіт і крик (Головко, II, 1957, 177); Тут усі почули неймовірний тупіт (Донч., VI, 1957, 41); Віжки блискучі й батіг у руки взяла Навсікая, Лунко хльоснула ним, і з тупотом мули побігли (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963,115); Вся хата розлягалася від сміху, вереску і тупоту (Стельмах, І, 1962, 87);
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | тупіт | тупоти |
Родовий | тупоту | тупотів |
Давальний | тупотові, тупоту | тупотам |
Знахідний | тупіт | тупоти |
Орудний | тупотом | тупотами |
Місцевий | на/у тупоті | на/у тупотах |
Кличний | тупоте | тупоти |