уловчий
УЛОВЧИЙ (ВЛОВЧИЙ), а, е. 1. Признач. для ловецтва. - А ти, Уласе, доглядатимеш моїх вловчих собак, моїх коней (Н.-Лев., III, 1956, 295).
2. у знач. ім. уловчий, чого, ч. Те саме, що ловчий 2. Було виїжджає син старого гетьмана Браніцького на влови,.. а з ним їде сила панів та вловчих з собаками (Н.-Лев., VII, 1966, 282).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | уловчий | уловча | уловче | уловчі |
Родовий | уловчого | уловчої | уловчого | уловчих |
Давальний | уловчому | уловчій | уловчому | уловчим |
Знахідний | уловчий, уловчого | уловчу | уловче | уловчі, уловчих |
Орудний | уловчим | уловчою | уловчим | уловчими |
Місцевий | на/у уловчому, уловчім | на/у уловчій | на/у уловчому, уловчім | на/у уловчих |