учарований
УЧАРОВАНИЙ (ВЧАРОВАНИЙ), а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до учарувати. Учителю, стою перед тобою, Малий, вчарований до німоти (Павл., Бистрина, 1959, 163); Вчарований принадністю й людинолюбством письменника [М. Коцюбинського], лікар допізна зачитувався вдома його книгами (Літ. Укр., 9.IV 1968, 4).
2. у знач. прикм. Який виражає захоплення. Дві-три хвилини знайомства,.. вчарована усмішка у відповідь на твою репліку - і ти вже ніколи не забудеш його (Літ. Укр., 16.IX 1969, 1).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | учарований | учарована | учароване | учаровані |
Родовий | учарованого | учарованої | учарованого | учарованих |
Давальний | учарованому | учарованій | учарованому | учарованим |
Знахідний | учарований, учарованого | учаровану | учароване | учаровані, учарованих |
Орудний | учарованим | учарованою | учарованим | учарованими |
Місцевий | на/у учарованому, учарованім | на/у учарованій | на/у учарованому, учарованім | на/у учарованих |