характерник
ХАРАКТЕРНИК, а, ч. 1. заст. Чаклун, чарівник (у 1 знач.). - Дід мій був запорожець.. Удався він високий, здоровий та ще в додаток був і великий характерник: знався з відьмами, з чортами (Стор., І, 1957, 81); [Мусій:] Дивимось, аж то не наш в'язень, а щось неподобне.. Дак що ж, коли він, сам казав, що він характерник!. Бо як глянули до в'язниці, то то був там козак, а то вже стала дівчина... (Гр., II, 1963, 569).
2. перен., розм. Те саме, що чарівник 2. Видно, він очарував її, характерник чорнобровий!.. Вона мало що пам'ятає з того часу про той вечір (Мирний, І, 1954, 218); А спів Садовського! А Саксаганський-маг! Два характерники, Панас той і Микола, Що народилися в розложистих степах (Рильський, Поеми, 1957, 276).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | характерник | характерники |
Родовий | характерника | характерників |
Давальний | характерникові, характернику | характерникам |
Знахідний | характерника | характерників |
Орудний | характерником | характерниками |
Місцевий | на/у характернику, характерникові | на/у характерниках |
Кличний | характернику | характерники |