харизма
ХАРИЗМА, -и, ж. 1. Виняткова обдарованість (про святих). 2. Виняткова обдарованість людини; високий авторитет, який базується на вмінні підкоряти інших своїй волі. // Особливий позитивний вплив, який пояснюється властивостями особистості керівника, сугестора, його здатністю знаходити однодумців. // Виняткові властивості, якими наділений лідер в групі своїх прихильників, шанувальників. // Емоційно-психічні здібності особи, завдяки яким її оцінюють як наділену особливими якостями і здатну ефективно впливати на інших.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | харизма | харизми |
Родовий | харизми | харизм |
Давальний | харизмі | харизмам |
Знахідний | харизму | харизми |
Орудний | харизмою | харизмами |
Місцевий | на/у харизмі | на/у харизмах |
Кличний | харизмо | харизми |