ХИТЬ, присудк. сл., розм. Уживається за знач. хитатися і хитнутися. Драбина хить - і повалилась (Гл., Вибр., 1957, 217); А вітряк все хить та хить (Стельмах, V, 1963, 360); Корито хить - Іван у став, Рибалка ледь його дістав (Воронько, Коли вирост. крила, 1960,33).