хлюп
ХЛЮП1, виг. 1. Звуконаслідування, що передає хлюпання, плескання води. Маленькі хвилі рівно котилися, ласкаво мили берег. Хлюп-хлюп!.. хлюп-хлюп!.. (Коцюб., І, 1955, 40); Захлюпали кулі круг човна: хлюп, хлюп,- Неначе хлопушки... (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 327); Човен хвилю крає - Хлюп, та хлюп, та хлюп... (Бичко, Срібноліття, 1973, 270).
2. розм. Уживається як присудок за знач. хлюпати і хлюпнути. Рибалка хлюп!.. За ним шубовсть вона!.. І більше вже нігде не бачили Рибалки! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 77); - А він [чорт], неначе маленький чорний хлопчик, хлюпається у воді та й вискочив на греблю, вишкірив до мене білі здорові зуби, як лопатні, та знов хлюп у воду! (Н.-Лев., VI, 1966, 337); Малеча - хто з чим: з кухликом, з мисочкою. Набере,- гороб'яті напитися саме,- а несе бережно, щоб не схлюпнути ж. Знайде кущик іще не политий - хлюп! - і знов до шаплика (Головко, І, 1957, 182).
ХЛЮП2, у, ч., розм. Звук від коливання, падіння води чи удару по її поверхні. Четвертий день козацьке військо в морі, Лиш вітру шум і тихий хлюп води (Шпорта, Вибр., 1958, 313).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | хлюп | хлюпи |
Родовий | хлюпу | хлюпів |
Давальний | хлюпові, хлюпу | хлюпам |
Знахідний | хлюп | хлюпи |
Орудний | хлюпом | хлюпами |
Місцевий | на/у хлюпі | на/у хлюпах |
Кличний | хлюпе | хлюпи |