хрипотіння
ХРИПОТІННЯ, я, с., розм. Те саме, що хрипіння. Ціпа покректав, хитнувся з боку на бік, підсунув під себе поли коротенької куртки й захрипів. Спочатку його слова губились в хрипотінні, а згодом стали виразніші (Досв., Вибр., 1959, 192); З хрипотінням-те саме, що З хрипом (див. хрип). Обличчя мав [Кисіль] брязкле, бліде, під очима- синці, щоки неголені; голос тонкий, з хрипотінням, прокурений (Мур., Бук. повість, 1959, 210).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | хрипотіння | хрипотіння |
Родовий | хрипотіння | хрипотінь |
Давальний | хрипотінню | хрипотінням |
Знахідний | хрипотіння | хрипотіння |
Орудний | хрипотінням | хрипотіннями |
Місцевий | на/у хрипотінні | на/у хрипотіннях |
Кличний | хрипотіння | хрипотіння |