цербер
ЦЕРБЕР, а, ч. 1. У старогрецькій міфології - триголовий злий пес з хвостом і гривою з гадюк, який охороняє вхід у підземне царство. Ввесь, до найдальших осель, заслухавсь [Орфея] здивований Тартар.. Цербер не смів роззявляти потрійної пащі своєї (Зеров, Вибр., 1966, 219).
2. перен. Лютий і пильний охоронець. Цідило, невтомний цербер цього місця [зали суду], позачиняв вікна (Фр., VI, 1951, 267); - А коменданта я таки закидав гранатами в хаті, так і не вийшов глянути на своїх церберів... (Шер., В партиз. загонах, 1947, 51); *У порівн. - В чім діло? - тихим, стомленим голосом невсипущого працівника звернувся він [письмоводитель] до десяцьких, що церберами, хитро осміхаючись, стояли коло порогу [порога] (Вас., IV, 1960, 29).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | цербер | цербери |
Родовий | цербера | церберів |
Давальний | церберові, церберу | церберам |
Знахідний | цербера | церберів |
Орудний | цербером | церберами |
Місцевий | на/у цербері, церберові | на/у церберах |
Кличний | цербере | цербери |