чаруючий
ЧАРУЮЧИЙ, а, е. 1. рідко. Дієпр. акт. теп. ч. до чарувати.
2. у знач. прикм. Сповнений чарів (у 3 знач.); чарівний (у 2 знач.). Як я люблю оці години праці, Коли усе навколо затиха Під владою чаруючої ночі (Л. Укр., І, 1951, 180); Рухи її легкі і плавні, крізь дитячу незграбність їх вже пробивається та чаруюча грація, яка так і милує око (Кол., Терен., 1959, 311); Читав «На воді». Яка це гарна, чаруюча річ, скільки в ній поезії (Коцюб., III, 1956, 174).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | чаруючий | чаруюча | чаруюче | чаруючі |
Родовий | чаруючого | чаруючої | чаруючого | чаруючих |
Давальний | чаруючому | чаруючій | чаруючому | чаруючим |
Знахідний | чаруючий, чаруючого | чаруючу | чаруюче | чаруючі, чаруючих |
Орудний | чаруючим | чаруючою | чаруючим | чаруючими |
Місцевий | на/у чаруючому, чаруючім | на/у чаруючій | на/у чаруючому, чаруючім | на/у чаруючих |