челядинець
ЧЕЛЯДИНЕЦЬ, нця, ч., іст. Те саме, що челядник 1, 2. Один царський син, ще не жонатий, пішов із своїм челядинцем на полювання у той ліс та й заблудився там (Укр.. казки, 1951, 165); [Шмигельський:] Скрізь великі податки нищать хлопа, і хлоп не має права писнуть, бо карати його має право усякий челядинець панський (К.-Карий, II, 1960, 247); *Образно. Місяць почав наближатись до доньки; гнав-розганяв тумани, розсовував хмари йому буйний вітер покірний - його челядинець (Дн. Чайка, Тв., 1960, 146).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | челядинець | челядинці |
Родовий | челядинця | челядинців |
Давальний | челядинцеві, челядинцю | челядинцям |
Знахідний | челядинця | челядинців |
Орудний | челядинцем | челядинцями |
Місцевий | на/у челядинці, челядинцеві | на/у челядинцях |
Кличний | челядинцю | челядинці |