числівник
ЧИСЛІВНИК, а, ч. Частина мови, що означає певну чи абстрактно-математичну кількість або порядок предметів при лічбі і відмінюється за відмінками (кількісні числівники) або родами, відмінками і числами (порядкові числівники). Числівники, на відміну від інших частин мови, являють собою лексично замкнену систему (Сучасна укр. літ. м., II, 1969, 248); Числівники в слов'янських мовах бувають прості (назви одиниць ), складні (назви десятків ), складені (напр., тисяча дев'ятсот п'ятдесят п'ять ) (Сл. лінгв. терм., 1957, 217).
^ Дробові числівники див. дробовий; Кількісний числівник див. кількісний; Порядковий числівник див. порядковий.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | числівник | числівники |
Родовий | числівника | числівників |
Давальний | числівникові, числівнику | числівникам |
Знахідний | числівник | числівники |
Орудний | числівником | числівниками |
Місцевий | на/у числівнику | на/у числівниках |
Кличний | числівнику | числівники |