шаміль
ШАМІЛЬ, ШАМІЛЬ-ШАМІЛЬ, виг., діал. Уживається як присудок для передачі обережного виходу, втечі кого-небудь звідкись.-Забачив [кум] мене - та зразу шаміль-шаміль поза людьми, а очима блиснув на мене, як той злодій (Вас., І, 1959, 304); Встала Одарка й вийшла.. А за нею всі дівчата з хати - шаміль-шаміль-шаміль... (Вишня, І, 1956, 241).