шерхіт
ШЕРХІТ, хоту, ч. Глухий звук, шум від тертя чогось об що-небудь; шурхіт. На березі лише шерхіт хвиль, і страшно глянути на шаланду, як людина - самотня вона серед водяних гір (Ю. Янов., II, 1958, 189); Незабаром і справді до них долинуло хропіння коней, шерхіт полоззя на снігу, вйокання (Сміл., Кри^а, 1954, 60); Йому ввижався якийсь шерхіт, наче хто підкрадався - тихо, обережно (Донч., Шахта.., 1949, 102); Левко прислухається до шерхоту дерев (Стельмах, І, 1962, 536); Найменший шерхіт, луск гіллячки, шум пташиного крила, цокання копит - все резонувалось тут надзвичайно лунко, чисто, повноголосо (Гончар, III, 1959, 91).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | шерхіт | шерхоти |
Родовий | шерхоту | шерхотів |
Давальний | шерхотові, шерхоту | шерхотам |
Знахідний | шерхіт | шерхоти |
Орудний | шерхотом | шерхотами |
Місцевий | на/у шерхоті | на/у шерхотах |
Кличний | шерхоте | шерхоти |