штивний
ШТИВНИЙ, а, е, діал. 1. Нерухомий, твердий, негнучкий. Штивна була у нього [Тодорики] шия (Коб., II, 1956, 13); Митрополит випростував штивну руку з теплих хутер, хрестився часто й уривчасто (Загреб., Диво, 1968, 623).
2. перен. Холодний, байдужий, суворий. [Долорес:] Невже ви мешкаєте в сьому склепі? [Д. Жуан:] Як вам сказати? Я тут мав прожити сей день і ніч - мені не треба більше, та в сім дворі штивніша етикета, ніж при дворі кастільськім (Л. Укр., III, 1952, 340); Ходила [Оріховська] поміж учениці штивна, замкнута в собі, з глибшою, як звичайно, рискою на переніссі (Вільде, Б'є восьма, 1945, 67).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | штивний | штивна | штивне | штивні |
Родовий | штивного | штивної | штивного | штивних |
Давальний | штивному | штивній | штивному | штивним |
Знахідний | штивний, штивного | штивну | штивне | штивні, штивних |
Орудний | штивним | штивною | штивним | штивними |
Місцевий | на/у штивному, штивнім | на/у штивній | на/у штивному, штивнім | на/у штивних |